10 клас. Українська література. Новела-повість “Сойчине крило” І. Франка

Українська література 10 клас

Вітаю!

Мене звати Анастасія Євдокимова,

і ми разом відкриватимемо

захопливий світ

української літератури.

Сьогодні ми почуємо спів сойки

та поговоримо про твір

Івана Франка

«Сойчине крило».

Робітнича повість

«Борислав сміється»

про нафтовидобувне

підприємство.

Повість про галицьку інтелігенцію

та шляхи представників різних

національностей, які

перетинаються

– «Перехресні стежки»

Історична повість про українські

Карпати 13-го століття

«Захар Беркут».

А ще 9 томів із п’ятдесятитомника

і майже 100 новел, оповідань,

казок, повістей – це все прозовий

доробок Івана Франка.

Він писав і про селянське життя,

і про враження від тюрми,

і про суспільні ідеали,

у які вірив як політик,

і про життя міської інтелігенції,

на відміну від попередників,

які писали про село.

Він писав про людей різних

соціальних статусів та різних

національностей, яких зустрічав

у своєму житті.

1905-го року Іван Франко

написав «Сойчине крило».

За жанром «Сойчине крило» -

посередині між новелою і повістю.

Пригадаймо, що новела – це

невеликий твір із глибоким

психологізмом і несподіваним

фіналом.

Сам Франко казав, що

новела – це «світ у краплі води».

Натомість повість – це великий

за обсягом твір з однією,

розтягненою у часі,

сюжетною лінією.

Тобто з одного боку

«Сойчине крило»

складається з багатьох

маленьких емоційних фрагментів

– новел, а з іншого – це одна

тривала історія.

Зафіксуємо, що «Сойчине крило»

– це повість-новела.

Отож,

за кілька годин до нового року

сорокарічний Хома отримує лист.

Але не маленький конвертик,

а товстий пакет,

який прибув із Порт-Артура.

Героя здивувало, що хтось аж

звідти міг йому щось писати.

Відстань від Галичини до китайського

портового міста Порт-Артур, яке

тимчасово контролювалося

Російською імперією, – дуже далека.

Не лише за мірками початку 20-го

століття, але й сьогодні – адже для

долання такої відстані необхідно

близько 19-ти годин перельоту.

Хома відкриває конверт,

а там – лист, який підписано

«Твоя Сойка»,

і всередину вкладене сойчине крило.

Хома розуміє, що це лист від тієї,

котра втекла три роки тому.

Здавалося би він уже пережив

це розставання,

але всередині знову щось

відбувається, голова починає

крутитися і повертаються

забуті почуття.

Хома викреслив цю жінку зі

свого життя і готовий вкинути лист

від неї у вогонь,

але не наважується.

Про ж що йдеться у листі?

Про історію кохання Марії або Мані

та Хоми, або як вона його називала

на італійський манір

– Томассо – Томассіно – Массіно.

Вони познайомилися навесні:

вона – донька лісника,

він – громадський діяч,

який приїхав пожити в лісництві.

Марія хотіла від нього взаємності,

адже це була її перша закоханість.

Вона хотіла, щоби вони разом

пройшли шлях становлення цих

почуттів: загравання, завойовування,

зізнання.

Щоби взаємне захоплення не

сприймалося як щось належне,

природне, щоби вони

це проговорювали.

Щоби Массіно не лише приймав її

любов, але й віддавав сам.

На смереці навпроти вікна Хоми

було гніздо сойки,

яка своїм скрекотом попереджала

про прихід Марії.

Чуєте?

Їй здавалося, що він дивиться на

сойку із особливою ніжністю,

та не подобалося, що не вона сама,

а пташка щоранку будить коханого.

Марія почала ревнувати Массіно

до цієї сойки і зненавиділа її

як свою суперницю .

Дівчина не могла терпіти цього

щоденного протистояння із пташкою

і одного дня взяла зброю

та вистрілила у сойку.

Марія не хотіла вбивати сойку,

їй потрібно було показати себе,

виділитися, зробити щось

демонстративно, виклично,

щоби Массіно звернув на неї увагу.

Але це не дало бажаного результату,

цитую:

кінець цитати .

Вона зберегла крильця сойки,

вони – символ душі Марії.

Одна половина залишається у Марії,

іншу вона надсилає у листі Массіно.

Відтоді дівчина починає називати

себе Сойкою.

У ту мить, коли Массіно

був щасливим,

цитую:

кінець цитати,

він їй вірив і довіряв її ставленню

до себе.

У нього не було потреби зізнаватися

в любові, щось роз’яснювати,

а лише констатувати факт

«щастя».

Але що таке щастя?

Марія не почула відповіді на це

запитання, відійшла на хвилинку

і більше не повернулася.

Вона не давала про себе знати

і нічого не пояснювала,

а просто зникла.

Массіно був зайнятий роботою,

переймався думками про майбутнє

громади і не знав, що відбувалося

у душі тієї, котра була поруч із ним.

Їй хотілося легкості – у неї в голові

крутилися світи, у яких була розкіш,

свобода і палке кохання.

Вона хотіла іншого життя.

Вона вирішує покарати його за те,

що не відповідає її ідеалам,

але натомість потерпає значно більше.

Її любов – нищівна.

Вона знищує Массіно,

батька, який через горе за 3 місяці

місяці помирає, себе.

Марія піддається спокусі та

втікає з молодим практикантом

Генрисем у Краків.

А далі…

далі її життя закручується,

бо виявляється, що Генрись – злодій,

який обікрав її батька.

А далі динамічна зміна подій:

маршрути, чоловіки, міста.

Аж поки не опинилася у Порт-Артурі

зі своїм сьомим чоловіком.

Як вона туди потрапила і чому

– не має значення.

Нам важливо, що тоді, у 1904-му,

саме починалася російсько-японська

війна і її чоловік отримав поранення.

Поки він помирав, а вона сиділа

біля нього,

з’явився цей лист-сповідь.

Марія виросла в лісі й вільно себе

почувала серед природи та звірів,

вона і сама була хижачкою,

фатальною жінкою, як кажуть

французи la femme fatale,

тому легко пірнала у нові

й нові стосунки з головою.

Аж доки не втомилася.

Вона пише цей лист,

виправдовуючи себе, вона не просить

у нього вибачення, а лише розуміння.

Цитую:

кінець цитати.

Це чергова маніпуляція:

світ вкотре повинен підкоритися

її бажанням.

Вона пише цей лист та вирушає

із Порт-Артура на Галичину.

Він зі свого боку переосмислює

ставлення до неї, тепер, після листа,

він розуміє її значно краще і

готовий прийняти такою, якою вона є.

І щойно він закінчує читати лист

– вона приходить.

Розглянемо композицію твору.

Отже, сьогодні ми почали розмову

про Івана Франка-прозаїка та його

повість-новелу «Сойчине крило»

про стосунки між людьми і кохання,

яке долає всі перешкоди.

Дякую за увагу, і до нових зустрічей!