Контрольний переказ тексту художнього стилю із творчим завданням 11 клас

Вітаю, шановні одинад-тикласники та

одинадтикласниці. На сьогоднішньому

уроці ми будемо письмово переказувати

текст художнього стилю і продовжувати

його творчим завданням.

На екрані ви бачите оформлення роботи.

Сьогоднішня дата.

Далі зазначаємо вид роботи, контрольний

переказ із творчим завданням і назву

тексту, який будемо переказувати ти

тільки вір.

Пропоную послухати текст, ознайомитися з

його змістом.

Ти тільки вір. У школі, де вчився Толя,

а Віра Петрівна з чоловіком працювали

вчителями, з'явився новий гурток,

настільки неочікуваний, що черга з

охочих до нього записатися стояла аж до

учительської. Це був гурток Повітряні

змії. Географ записував усіх охочих у

синій блокнот із зображенням Ейпетрі,

щоб потім влаштувати відбір. Мовляв,

освоїти техніку запускання змія справа

непроста. й опанувати її зможе не кожен.

Віра Петрівна пам'ятає, як два дні її

хлопці працювали над тим змієм у гаражі.

Повітряний змій вийшов точнісінько, як у

журналі. Віктор Іванович, як справжній

технар, 10 разів перерахував усі градуси

та кути, щоб цей апарат точно злетів. А

Толя радів. У нього був власний

повітряний змій, трикутний птах із трьох

пістрявих кольорів: жовтого, зеленого і

помаранчевого.

Велике небесне вирви око! Толя не міг

дочекатися, коли всі вони, включно з

мамою Петрівною, її пакетом вишневих

пиріжків і повним термосом компоту

сядуть у їхні блакитні Жигулі і вирушать

на Витачівські пагорби, бо тільки там,

на зелених дніпровських кручах, вони

зможуть піймати справжній вітер, на який

заслуговує їхній статум красень змій.

Проте зміє виявився неровливим і підряд

і підкорятися маленькому Толику не

хотів. Спочатку відмовлявся злітати,

потім нитка постійно плуталася в руках.

А коли Толя таки примусив змія злетіти,

різнобарвний неслух мчав куди завгодно,

тільки не туди, куди спрямовував його

маленький пілот. Толя злився і плакав,

пробував далі, але допомоги від батьків

не приймав. Хіба лише слова підтримки.

Віра Петрівна пам'ятає, як вони з татом

по черзі підбадьорливо казали йому:

"Толічку, ти тільки вір". І син вірив.

Плакав, витирав сльози, шморгав носом,

не відчував рук, але все продовжував

вперто запускати змія, аж поки той

нарешті не підкорився і не полетів так,

як того хотів його маленький господар.

Ох, скільки ж там було радості. Толя, не

зводячи зі змія очей, біг Витачівською

кручею і кричав щосили: "Летить! Він,

летить, мій змій летить!" Оскільки на

підворідді очей у Толика не було, а мама

з татом не встигли навіть зойкнути, Толя

зашпортався, впав на спину і розсік собі

шию об камінь. Але ні кров, що юшила з

рани, ні кусюча зеленка, якою її

замазував тато, ні примовляння наляканої

мами, ніщо не могло затьмарити радості

від змія, що таки полетів. З того дня у

них залишилися спогади і шрам у формі

маленького колоска.

План переказу простий, без розбивки на

підпункти,

тобто ось пункти плану, які допоможуть

пригадати зміст тексту і допоможуть

сформувати те, що ви будете писати у

текст. Зараз ми з вами прослухаємо текст

із прив'язкою до пунктів плану. Перший

пункт плану ви бачите на екрані. У школі

з'явився новий гурток. У школі, де

вчився Толя, а Віра Петрівна з чоловіком

працювали вчителями, з'явився новий

гурток, настільки неочікуваний, що черга

з охочих до нього записатися стояла аж

до учительської. Це був гурток Повітряні

змії.

Другий пункт плану: освоїти техніку

запускання змія справа непроста.

Географ записував усіх охочих у синій

блокнот із зображенням iпетрі, щоб потім

влаштувати відбір. Мовляв, освоїти

техніку запускання змія справа непроста,

і опанувати її зможе не кожен.

Третій пункт плану. Повітряний змій

вийшов точнісінько, як у журналі. Віра

Петрівна пам'ятає, як два дні її хлопці

працювали над тим змієм у гаражі.

Повітряний змій вийшов точнісінько, як у

журналі. Віктор Іванович, як справжній

технар, 10 разів перерахував усі градуси

та кути, щоб цей апарат точно злетів.

А Толя радів. У нього був власний

повітряний змій, трикутний птах із трьох

пістрявих кольорів: жовтого, зеленого і

помаранчевого. Велике небесне вирви око.

Четвертий пункт плану. Толя не міг

дочекатися випробування.

Толя не міг дочекатися, коли всі вони,

включно з мамою Петрівною, її пакетом

вишневих пиріжків і повним термосом

компоту сядуть у їхні блакитні Жигулі і

вирушать на Витачівські пагорби. Бо

тільки там, на зелених дніпровських

кручах, вони зможуть ввіймати справжній

вітер, на який заслуговує їхній статум

красень змій.

Повітряний змій виявився ровливим. Проте

змій виявився неровливим і підкорятися

маленькому Толику не хотів. Спочатку

відмовлявся злітати, потім нитка

постійно плуталася в руках. А коли Толя

таки примусив змія злетіти, різнобарвний

неслух мчав куди завгодно, тільки не

туди, куди спрямовував його маленький

пілот. Толя злився і плакав, пробував

далі, але допомоги від батьків не

приймав. Хіба лише слова підтримки.

Змій підкорився і полетів. Віра Петрівна

пам'ятає, як вони з татом по черзі

підбадьорливо казали йому: "Толічку, ти

тільки вір". І син вірив. Плакав,

витирав сльози, шморгав носом, не

відчував рук, але все продовжував вперто

запускати змія, аж поки той нарешті не

підкорився і не полетів так, як того

хотів його маленький господар. Ох,

скільки ж там було радості. Толя, не

зводячи зі змія очей, бігтачівською

кручею і кричав щосили: "Летить! Він,

летить, мій змій летить!"

Останній пункт плану. А оскільки на

підборідді очей у Толика не було, а мама

з татом не встигли навіть зойкнути, Толя

зашпортався, впав на спину і розсік собі

шию об камінь. Але ні кров, що йшила

зрану, ні кусюча зеленка, якої її

замазував тато, ні примовлянь наляканої

мами, ніщо не могло затьмарити радості

від змія, що таки полетів. З того дня у

них залишилися спогади і шрам у формі

маленького колоска.

Попрацюємо із словами,

словосполученнями, тобто із тими

допоміжними матеріалами, які

ось якраз будуть працювати на оформлення

вашого тексту, на передачу змісту.

Через те, що у нас ніде у плані не

згадано ім'я і побатькові батьків

головного героя. От то тут треба

нагадати, і ви можете скористатися цим.

Отже, Віра Петрівна, а через те, що це

текст художній, то у нас з вами ще

трапляється, ну, мабуть, це через те, що

сприйняття хлопчика Мама Петрівна, так

звали жінку. Віктор Іванович - це тато.

Люди, які працювали якраз вчителями в

тій школі, де навчався їхній син.

Слово Айпетрі трапилося нам в тексті. Це

географічна назва. Блокнот географа був

якраз із такою картинкою. І отак

пишеться якраз ця географічна назва.

Далі нам дуже часто треба буде писати

про той предмет, ту іграшку, які якою

якраз керував головний герой. І це

Повітряний змій. І зрозуміло, що

повторювати постійно змій, змій, змія,

змію і так далі, це буде некрасиво. Це

повтор, тавтологія. Тому треба

замінювати якраз це словосполучення

якимись іншими синонімами, синонімічними

словосполученнями, перефразами і так

далі.

Є дещо в тексті, дещо можна самостійно

дібрати. Повітряний змій і в тексті

трикутний птах із трьох пістрявих

кольорів. Небесне вирви око. Мабуть, він

настільки був яскравий, що навіть важко

було на нього дивитися. Красень,

норовливий літун, різнобарвний неслух,

підкорювач неба і так далі. Можна

придумати свій варіант. Написання слова

Жигулі. Нещодавно ми з вами повторювали

правопис великої літери і лапок у

власних назвах. І ми з вами пам'ятаємо,

що якщо ми пишемо автомобіль, то тоді

слово Жигулі, марка автомобіля, пишеться

з великої літери і в лапках. Якщо ж ми з

вами не використовуємо слово автомобіль,

як авторка тексту, то тоді ми пишемо

просто з маленькою літерою і беремо в

лапки. Витачівські кручі, місцевість

якраз, де відбувалася ця подія. Це від

назви села витачів. Ось географічна

назва, вона теж зазначена на екрані.

Зашпортатися,

юшити, затьмарити.

Ці слова ми рідко використовуємо і тому

слід зупинитися на їхньому лексичному

значенні. Отже, зашпортатися,

спіткнутися. Незручно ступивши,

зачепившись ногою, втратити рівновагу.

Те, що якраз і трапилося із столиком.

Далі юшити, литися, текти у великій

кількості. Це про кров, впіке інше. Тут

у нас з вами про рану. От коли хлопчик

впав, затьмарити, зробити щось темним

або невидимим, прикривши світло. Ну, у

нас тут затулити, заступити.

От все відійшло на другий план. А на

першому плані, звичайно, були емоції від

того, що дійсно змій підкорився, злетів

і дитина якраз

передавала ці емоції.

Повертаємося назад. Якщо ви будете

оформлювати

оці от вигуки всі, оцей от прояв емоцій

хлопчика за допомогою речень з прямою

мовою, то слід пригадати, як вони

оформлюються. Залежно від того, куди ви

поставите в своєму реченні слова прямої

мови, слова автора. Якщо слова автора

будуть на першому місці, тобто Толик біг

і кричав, тоді ви ставите двокрапку і в

лабках з великої літери продовжуєте

пряму мову.

Звичайно, що це були емоції.

Емоції висловлені окличним реченням,

тому не забувайте про знак оклику. І

навпаки, якщо пряма мова у вас опиниться

на першому місці, тоді ви після лапок,

коли запишете речення прямої мови,

поставите тире і продовжите слово автора

з маленької літери. І ще один момент,

якщо ви були уважні слухаючи текст, то

наприкінці тексту ви почули перелік

однорідних членів і узагальнювальне

слово. Пам'ятаєте там, мабуть, що ні

кров, от далі ні зеленка кусюча, ні

примовляння переляканої мами, ніщо не

могло заступити радість від того, що

змій все-таки підкорився і злетів.

Так, з цим ми з вами теж розібралися. І

тепер ми пам'ятаємо про те, що переказ

тексту - це тільки частина нашої роботи

і слід буде продовжити цей текст. Ось ще

сформульоване творче завдання. Продовжте

текст розповіддю про день, проведений з

батьками, дідусеми, бабусею, сестрами,

братами, тобто із своєю ріднею, який

часто згадуєте. Це може бути поїздка,

спільна справа, святкування, сюрприз,

ну, тобто будь-що. Поділіться емоціями,

враженнями. Поясніть важливість цієї

події для вас. Чому ви пригадуєте, чому

так от у вас закарбувалося в пам'яті і

це подія, і цей день і так далі? Тобто

ось так ви продовжуєте свій текст. Яке

речення можна обрати для того, щоб

пов'язати

зробити такий своєрідний перехід після

переказу до творчої частини? Якби можна

було відмотати час назад і повернутися

туди, наприклад, і там продовження, або

повернутися в той день і напишіть який

день. Або можливо це конкретна дата,

тоді ви можете поставити сюди конкретну

дату.

Ну, звичайно, якщо ми будемо писати про

дитинство, тому що наш текст тест про

дитину теж, про якісь її досягнення, про

якусь мрію, віру і так далі у цю мрію,

то, звичайно, пояснюючи щось або

коли ви будете писати про дитинство, ви

теж можете

або підбирати якісь художньовиражальні

засоби, тобто це можуть бути красиві

порівняння, епітети, метафори у зв'язку

з дитинством. Ну, наприклад, дитинство

як яскраві картинки в калейдоскопі.

От. Або дитинство яскрава, щаслива пора

і так далі.

Можливо, допоміжний матеріал, тобто оці

вислови видатних людей теж допоможуть

вам і наштовхнуть на якусь думку. От ви

зачепитеся і почнете роздумувати і так

розкручувати своє творче завдання.

Наприклад, дитинство - це те, що ми

втратили в часі, але зберегли в собі.

Дитинство - це коли ти шалено щасливий

через те, що мильна бульбашка торкнулася

землі і не луснула. Є дві речі, які

батьки мають дати своїм дітям: коріння

та крила.

І мені здається, що батьки

головного героя того тексту, який ми з

вами сьогодні переказуємо, в принципі,

мабуть, отакими от своїми діями, своїми

словами і дарували своїй дитині крила.

Ну і ще

такий допоміжний матеріал, от, який дуже

часто, на який дуже часто ми натрапляємо

в інтернеті. О, це теж красиві вирази

про дитинство, які знову ж таки

наштовхують нас на думки якісь і в

принципі теж можна використати або

можливо оця картинка стане поштовхом до

якоїсь творчої діяльності.

Також це туди, де розбиті коліна, але ще

ціла душа. Ніколи не шкодуй про те, що

зробив, якщо в цей момент був щасливим.

І ми повертаємося з вами до тексту, тому

що переказ - це така левова частка нашої

роботи.

І ще раз прослухаємо текст для того, щоб

він краще запам'ятовувався і його легше

було потім письмово переказувати.

Ти тільки вір. У школі, де вчився Толя,

а Віра Петрівна з чоловіком працювали

вчителями, з'явився новий гурток,

настільки неочікуваний, що черга з

охочих до нього записатися стояла аж до

учительської. Це був гурток Повітряні

змії. Географ записував усіх охочих у

синій блокнот із зображенням iпетрі, щоб

потім влаштувати відбір. Мовляв, освоїти

техніку запускання змія справа непроста,

і опанувати її зможе не кожен. Віра

Петрівна пам'ятає, як два дні її хлопці

працювали над тим змієм у гаражі.

Повітряний змій вийшов точнісінько, як у

журналі. Віктор Іванович, як справжній

технар, 10 разів перерахував усі градуси

та кути, щоб цей апарат точно злетів. А

Толя радів. У нього був власний

повітряний змій, трикутний птах із трьох

пістрявих кольорів: жовтого, зеленого і

помаранчевого. Велике небесне вирви око!

Толя не міг дочекатися, коли всі вони,

включно з мамою Петрівною, її пакетом

вишневих пиріжків і повним термосом

компоту сядуть у їхні блакитні Жигулі і

вирушать на Витачівські пагорби, бо

тільки там, на зелених дніпровських

кручах, вони зможуть піймати справжній

вітер, на який заслуговує їхній статом

красень змій. Проте змій виявився

ровливим і підкорятися маленькому Толику

не хотів. Спочатку відмовлявся злітати,

потім нитка постійно плуталася в руках.

А коли Толя таки примусив змія злетіти,

різнобарвний неслух мчав куди завгодно,

тільки не туди, куди спрямовував його

маленький пілот. Толя злився і плакав,

пробував далі, але допомоги від батьків

не приймав. Хіба лише слова підтримки.

Віра Петрівна пам'ятає, як вони з татом

по черзі підбадьорливо казали йому:

"Толічку, ти тільки вір". І син вірив,

плакав, витирав сльози, шморгав носом,

не відчував рук, але все продовжував

вперто запускати змія, аж поки той

нарешті не підкорився і не полетів так,

як того хотів його маленький господар.

Ох, скільки ж там було радості! Толя, не

зводячи зі змія очей, біг Витачівською

кручею і кричав щосили: "Летить! Він,

летить, мій змій летить!" А оскільки на

підборідд очей у Толика не було, а мама

з татом не встигли навіть зойкнути, Толя

зашпортався, впав на спину і розсік собі

шию об камінь. Але ні кров, що юшила з

рани, ні кусуча зеленка, якої її

замазував тато, ні примовлянь наляканої

мами, ніщо не могло затьмарити радості

від змія, що таки полетів. З того дня у

них залишилися спогади і шрам у формі

маленького колоска.

На цьому підготовча робота закінчена.

Сподіваюся, що ваші роботи вийдуть

вдалими, цікавими,

а продовження дійсно творчими. Дякую за

вашу увагу. Мені залишається побажати

вам удачі, високих результатів вашої

роботи. Бережіть себе. На все добре.